Село Горінчово вперше згадується в письмових джерелах 1350 року під назвою «Зелеумезеу», Zeleumezeu.
Околиці Горінчова були передані угорським королем Лайошем I у володіння родини Білкеї. Село входило до складу Мараморошської жупи (комітат) Угорщини. Жителі Горінчова брали участь у селянській війні 1514 року й у визвольній війні угорського народу 1703—1511 років.
Після Тріанонської угоди 1920 року Горінчово входить до складу Чехословаччини, у селі з’являються православні, які підлягають Сербській патріархії.
1938 — у складі автономної області Підкарпатська Русь, з лютого 1939 — у складі Карпатської України. Але вже у березні того ж року Угорщина окупувала село. Під впливом комуністичної пропаганди 45 чоловік утекли в совєцьку зону окупації України. Утікачів відразу помістили у фільтраційні табори НКВД, а згодом — у тюрми ГУЛАГу, звинувативши у шпіонажі. 23 жовтня 1944 року село окупували сталінські війська. Тоді ж завербували кілька мешканців села у Чехословацький корпус Людвига Свободи.
У Горінчові містилась центральна садиба колгоспу «Більшовик». Основний виробничий напрям — садівництво та тваринництво. Артіль мала понад 2400 га землі, у тому числі 900 га садів, 360 сіножатей, 300 га орної землі. На фермах 850 голів ВРХ, 3300 овець. З допоміжних підприємств — вальцьовий млин, олійниця, пилорама. Також розвивалося промислове лозоплетіння, працювала цегельня.
